Автор:
valeriy.drotenko
Нідерланди: Брак знання Росії нам тепер дорого обходиться
04.04.2014 12:23:10
Славіст із університету
Лейден, Шенг Схейнен, пише у своїй статті для однієї з провідних голандських
газет «Волкскрант» про те, як голандська влада упродовж останніх 20 з гаком
років нехтувала російськознавством.
На світлині: Прем'єр Нідерландів Рютте і Путін - як не маємо про що поговорити, то спробуємо порозумітися мовою жестів/посмішками.
Голандія не
розуміє Росію достатньо, оскільки недостатньо інвестувала в це знання.
Для кожного,
криза в Криму виявилася громом серед ясного неба. Невже Путін настільки
непередбачуваний? Чи досить задовільно висвітлювалися події, чи ж наше знання
про Росію суттєво втрачено? Чи не поглинуло США і Європа настільки прослуховування
й стеження за власними громадянами, що вони втратили розуміння того, що
відбувається у найбільшій країні на планеті? І чи стосується це виключно Росії,
чи ж є загальною тенденцією?
Спробуймо
провести невеличку інвентаризацію стану трьох основних інституцій, від яких ми
мали б очікувати повноцінного розуміння й знання російської ситуації: ВУЗи,
влада та ЗМІ.
Почнемо з ВУЗів:
у Голандії лишилося дві повноцінних групи фахівців по Росії, і наразі викладає лише
один професор російської мови та літератури. Тоді як у 80-х роках таких груп
було чотири, і, вірогідно, 7 таких професорів. Скорочення студій удвоє відбулося
якраз у той період , коли ВУЗи шалено зростали. Можливо, чотири кафедри – то забагато,
а дві – це припустима нижня межа? Не тішмося іллюзіями, оскільки навіть ці
останні два ВУЗи, що лишилися, постійно перебувають під -тиском, і ніхто не встане
на їхній захист, якщо, скажімо, через років п’ять їх об’єднають і поглинуть
мега-кафедри типу «Міжнародні відносини» чи «Євразійські студії».
Університети тут
не одинокі: в МЗС на початок 90-х років було чимало фахівців, що активно
володіли російською, з яких чимало пройшло обов’язкову військову службу. Цей
потік усох, щойно було ліквідовано обов’язкову службу в армії та закінчилися
програми російської в міноборони.
Пробіл
МЗС не вчинило
жодних дій, щоб заповнити той пробіл: кількість службовців у вічі до 50 років,
що володіють російською, упав до мінімуму. Але навіть ті кілька російськомовних
потрапили по ротації в інші підрозділи і зараз точно не займаються нічим, що б
мало стосунок до колишнього СРСР.
Цього літа
відбулася ротація у голандські амбасаді в Москві. Там тепер мало залишитися
всього двоє дипломатів, що пристойно читають та розмовляють російською. Як
тоді, я запитую вас, мав би наш міністр (закордонних справ) бути достатньо
поінформований, якщо у його амбасаді так мало людей, котрі здатні прочитати й
зрозуміти російську газету, чи якогось вечора подискутувати з російськими
інтелектуалами чи високопосадовцями? Кричущий брак на фахівців-країнознавців у
департаменті добре відомий. Пілотну програму з підготовки фахівців, що
спеціалізувалися б на окремих країнах, що її було розпочато 2007р., через
чотири роки було закрито. Вона не встигла підготувати жодного славіста чи
російськознавця.
Ще десять років
тому, усі загальнонаціональні щоденні газети, а також декотрі дрібніші місцеві газети
мали постійних кореспондентів у Росії. Зараз, таких кореспондентів має лш
Волкскрант, NRC та «Де Телеграаф»,
і це не постійні кореспонденти, а набагато дешевші фрілансери.
Також, редакційні
та випускаючі асистенти кудись щезли. Я не знаю, яка якість та продуктивність
тих кореспондентів, що є в Росії, але вона, вочевидь, обмежена: з огляду на те,
що вони, щоб заробити достатньо грошей на прожиття, мусять писати ще й для
інших газет, то якість неминуче страждає.
Драматичний спад
Усе вищесказане,
звичайно, потребує уточнення, однак, висновок незмінний: знання й розуміння
Росії в Голандії за останні двадцять років зазнало драматичного падіння. Це
можна пробувати виправдовувати тим, що «світ став тісніший», що культурні
відмінності, далебі ж, стираються завдяки зростаючій мобільності, а також, що
скрізь зростає вживання й поширення англійської мови як засобу міжнародного
спілкування. Також, свою незначну роль відіграє також культурна тенденція:
відхід на задній план фахівця, з його, бачте, не зовсім демократичними
підходами і авторитетом, також на його наполяганні на дотриманні ієрархії, де
незнання має підпорядковуватися експертизі.
Як би там не було, ми стоїмо на порозі нових стосунків з Росією, позначених
недовірою та ворожістю, а не ніби-то спільно розділюваними цінностями. Від
моменту об’єднання Німеччини, ми мало двадцять п’ять років, щоб покращити наші
стосунки з Росією. Схоже на те, що той проект зазнав невдачі, і єдиний, хто у
цьому винен, є, звичайно ж, підступні росіяни. Чи це насправді так, чи варто
було б і нам знайти мужність, і переоцінити власну провину в тому? Зробити це
ніколи не пізно і нікому ще не зашкодило і, можливо, до нас, врешті, дійде, що
для справжнього розуміння один одного необхідні постійні інтелектуальні,
політичні та фінансові інвестиції.
/оригінал – Volkskrant.nl
/
Від перекладача
Залишається лише здогадуватися, настільки жалюгідним є стан голандської україністики
та, відповідно, настільки разючим є незнання й нерозуміння України Голандією (і
навпаки). Так, позавчора «Обозреватель» випустив сюжет,
у якому з’ясовується, що в українському посольстві у Королівстві Нідерланди
взагалі відсутній персонал, котрий пристойно володіє голандською мовою.
Причому, посол на закиди у подібній кричущій непрофесійності (ба – недбальстві),
виправдовується (без жодної тіні провини), що, мовляв, що ви хочте, на зарплату
в 3 тисячі гривень.
Так, пане посол,
три тисячі гривень –це, дійсно, офіційна зарплатня, котру нараховують і котра
відображається у відомостях МЗС у Києві. Але ж, ніхто б і не прожив у
Амстердамі чи Парижі (тим більше – у Берні чи Копенгагені) за ті три тисячі
гривень. Більш обізнана, вузька публіка, знає, що закордонний персонал отримує
цілком пристойні гроші, за які дійсно можна прожити там: радники нижніх рангів –
близько еквіваленту 2 тисяч доларів, посол – до чотирьох-п’яти тисяч доларів
США на місяць. Тому, як мінімум, цей аргумент відкидається.
З огляду ж на те,
що монетарна мотивація, на Вашу думку, є єдиним, що пояснює володіння чи не
оволодіння мовою країни перебування, у мене взагалі виникають сумніви, що Ви
займаєтеся тим, до чого покликані у житті: я особисто вивчив і продовжую
підвищувати рівень мого володіння голандською без усякої грошової мотивації,
тому що це мені, насамперед, цікаво як заняття. І мені відомо ще (не дуже
багато – можливо, я не сильно й шукав) дещиця таких же ентузіастів-поліглотів,
котрим болить за той стан, у якому перебуває вітчизняна дипломатія, брендинг
країни, регіонів та міст, а також культурно-інформаційна експансія (точніше,
кричущий брак її) у такому перспективному регіоні, як Захід ЄС (та й Скандинавія, і не лише). Може, поміняємося
місцями? Тільки, щоб отримувати тут в Україні бодай наближений еквівалент
зарплатні посла, Вам доведеться ще й освоїти програмування (яким я, власне, і
заробляю собі на життя, решту громадської діяльності здійснюючи на власному
ентузіазмові). Але ж це, мабуть, дрібниця, у порівнянні з голандською, чи не
так?
Валерій
Дротенко