Автор:
valeriy.drotenko
Наступ на Донбасі "встане" Росії у посилення режиму санкцій
26.01.2015 10:18:59
За лаштунками
розрізнених повідомлень у західних медіа про суботню «сплановану» бойовиками
ДНР/ЛНР трагедію в Маріуполі все чіткіше проглядається висновок – на часі «викочувати»
наступній круг санкцій проти Кремля.
Нинішній наступ
терористів на Донбасі, що спричинив значні втрати серед цивільного населення у
Донецьку, Маріуполі та в інших місцях, зпровокував поновлення міжнародного
осуду.
Коментарі
ватажків терористів про те, що вони планують продовжувати обстрілювати
Маріуполь, пройти до кордонів Донецької області, і мають за мету «внесення змін» до Мінських угод про перемир’я,
скидаються на черговий поворотний пункт у цьому конфлікті.
Чи ж бойовики
всерйоз розраховують ще глибше врізатися в українську територію, чи навіть «пробити»
коридор до Криму? Чи це, зрештою, лише войовнича риторика з метою всадити Київ
та Захід за новий стіл переговорів та «накинути» їм угоду про новий
регіональний розділ, де офіційно (хай навіть у якихось секретних протоколах) визнаватиметься
нова «вотчина» Москви, на котру Захід «не претендуватиме» й куди «не сунутиме
свого носа» (оскільки, на переконання Путіна, він воює з Заходом, а Україна є
лише розмінною монетою у цій грі).
Вельми доречно у
цьому зв’язку з’явилося на KyivPost інтерв'ю
російського військового експерта Павла Фельгенхауера, де наводиться такий
цікавий абзац:
Москва
дійсно хоче домовитися – у їхньому розумінні, справжні перемовини ще й не
починалися. Нещодавно мені довелося снідати з одним європейським послом,
котрому, згідно з протоколом, доводиться бути присутнім на офіційних зустрічах
на вищому рівні – себто, президентів країн. Так от, щоразу, коли це
відбувається, росіяни жадають сісти за стіл, на якому лежатиме карта, і
перекраяти Європу, у стилі Ялтинської
угоди 1945р. чи Пакту
Молотова-Ріббентроппа 1939р. Росія все ще чекає, коли ж Захід почне розмовляти «серйозно»
- наприклад, «Вільнюс – нам, Львів – вам». У нинішньому російському розумінні,
ніяк не обійтися без карти, на якій має з’явитися нова лінія розмежування сфер
впливу. Але вони не можуть це озвучити відкрито – їм, як завжди, потрібні
таємні додатки до угоди.
Поновлення
наступу бойовиків означає також, що «заморожений конфлікт» у тому вигляді, в
якому він встановився донедавна, перестав влаштовувати Кремль, оскільки, як
виявилося, не дає можливості досягнути кінцевої мети – починаючи з вересня,
Україні вдалося обмежити зону конфлікту порівняно невеличкою територією Донбасу,
і повернутися до основних, стратегічних завдань – себто, до реформ (хай яким би
повільним, протирічним та небездоганним виглядає їх перебіг). Вочевидь, це
влаштовує Кремль найменше.
З іншого боку,
коментарі очільників Заходу – зокрема, Обамине «Якщо факт російського обстрілу підтвердиться,
то це уже відкрита війна, єдиною можливою відповіддю на яку має стати більше санкцій»,
- США ініціюватимуть наступне посилення санкцій. Оскільки нинішній рівень
санкцій можна оцінити на рівні 3 чи 4 за шкалою 10 (де 10 з 10 – це найжорсткіший
режим санкцій, запроваджений донедавна проти Ірану), то посилювати їх проти
Росії ще є куди. Західна тактика «умиротворення» Путіна полягає у поступовому
(а не різкому) посиленні санкцій – так, щоб до останнього лишити для Росії
можливість «зіскочити», поступитися й відіграти. Щоправда, до Путіна таке поступове
«підігрівання» градусу доходить
туго, але тим гірше для нього – коли «дійде», простору для маневру
лишатиметься мало.
Дивно, але те, що
мислиться Путіним як «двобій» між Росією та Заходом, насправді більше
скидається на розмову німого з глухим: цивілізований Захід надає Росії максимум
шансів зрозуміти, що в сучасному світі немає місця територіальній експансії за
рахунок порушення норм міжнародного права, угод та терору. Росія цього вперто
не хоче зрозуміти, чим заганяє
себе в ще глухіший кут. Тим не менш, Захід до останнього виключає
можливість силового вирішення цієї суперечки (бо шкодує ресурсів на відкриту
війну, не виключає можливість використання Путіним ядерної кнопки), як і не
хоче надмірного розкачування ситуації всередині самої Росії, оскільки остання
дедалі більше ризикує вилитися у її територіальний
розпад.
Тим не менш, сукупність
дій Росії та Заходу неухильно ведуть саме до останнього сценарію; ніж до
останнього «відтягування незворотнього», розумніше було б прискорити керований
розпад – так, вірогідно, буде краще і дешевше. Для усіх.