Автор:
valeriy.drotenko
Поправки до Констутиції – зрада чи «Фінляднизація» по-українськи?
19.07.2015 8:45:01
Ухвалення поправок до Конституції стосовно децентралізації та «особливого
статусу» окупованих території Донецької та Луганської областей спричинилися до
жвавих дебатів, а надто – «покарання» депутаток від «Самопомічі»,
котрі взяли, і як дурні проголосували добросовісно, тоді як багато хто «відморозився» чи демонстративно
голосував проти. Цього разу я не утримаюся від того, щоб дещо не додати.
По-перше, як відзначають
фахові юристи, поправки до Основного закону були симолічними й такими, що
не тягнуть за собою далекосяжних наслідків. По-друге, цей символізм мав
неабияке дипломатичне значення (про що свідчила присутність Нуланд і Пайєтта, стояння
котрих над душею в наших добесних обранців мало переконувати їх, що це не «підстава»
від якогось там Штайнмаєра чи Олланда,
а реально необхідний документ, «ми ж вас не кинемо», і все таке).
По-третє, за цей закон не проголосували не лише ляшківці й «садівники», а й
вілкули, добкіни й інша опоблочна шелупонь.
Проаналізувавши ситуацію та антураж, я дійшов до висновку, що ніщо не є
новим – у явища, з яким нам (Україні) доводиться миритися, вже давно є ім’я – «Фінляндизація»:
саме так назвали систему заходів та стиль зовнішньої і внутрішньої політики, що
мусила її проводити Фінляндія у міжвоєнний період (з 1947 по 1989р.), аби догодити
Совєтському Союзу і утримати значну частину суверенітету. Ці позірні «поступки»
проявлялися не лише у здачі Сталіну доброго шмату фінських земель (Південно-Західної
Карелії та Інгерманланду навколо Виборга, і ще дечого), а й демілітаризації
власних територій, відмови від членстав в НАТО і Скандинавського торгівельного
союзу, і т.д. (кому не лінь – почитає на «Вікіпедії»).
Сенс і причина для Фінляндії проводити таку політику була одна – надто переважаючі
розміри, економічна й військова міць східного сусіда. Причому, Фінляндія тут
була не одна – схожі риси прослідковувалися й у політиці ФРН, Австрії, Швеції
(меншою мірою) та декотрих інших країн Західної та Північної Європи;
аналогічною була політика Швейцарії в умовах навислої загрози з боку гітлерівської
Німеччини. Причому, усі одностайно сходяться на думці, що Сталіну ніщо не
заважало «звільнити» Фінляндію й долучити її якщо не до СРСР, до бодай до
Варшавського блоку, але він цього чомусь не зробив. Зараз неозброєним оком
видно, наскільки вірною виявилася ця тактика – оскільки стратегія була націлена
на фактичний розвиток ринку, демократії та відповідний їм прогрес в усіх інших
сферах життя Фінляндії; зараз добре відчувається різниця у розвитку Фінляндії
та Естонії, не кажучи вже за інші країни колишнього соцтабору (чи України).
Щоб там не казали, рвучи на собі сорочки, наші квасні патріоти й
мега-воїни, а вибити сепаратистів з Донбасу, звільнити одним махом Крим та
усунути решту небезпек, що для нас містить існування Росії в нинішньому її
вигляді, ми зараз не можемо – у нас для цього об’єктивно бракує військової та економічної
міці. Більше того – доки в Раді сидять популісти типу Ляшка чи Садового, нам цю
міць не світить здобути.
А якщо кому вважається, що це «остаточна зрада й здача Порошенком України
Путіну», то ще раз верніться на вікіпедію й дочитайте статтю
до кінця – у порівнянні з Фінляндією, нам ще є куди поступатися, зокрема:
-
Цензурування преси – приглушування будь-якої
критики соціалістичного ладу;
-
Відмова від членстав у торговельно-економічних об’єднаннях
(не лише ЄС, а й місцевих, скандинавських);
-
Зобов’язання вести торгівлю з агресором (зокрема, пригадую,
як один бувалий працівник «Внєшторга» нахвалявся, як впарив фінам партію «Владіміровців» Т-25) – хоча фіни
умудрялися й тут отримати більшу вигоду, ніж Совєти;
-
Ну і ще купа інших «приємних» дрібничок.
Панам же популістам, якщо вони всерйоз є патріотами, я б радив звернути
увагу на ті елементи їхньої політики, котрі працюють якраз на послаблення нашої
міці й, відповідно, ще далі у майбутнє відсувають наше повноцінне звільнення
від Росії. Зокрема, Ляшку – на згубність низьких зарплат для держслужбовців, за
які він так бореться: такий стан речей не дає можливості здійснити якісну
ротацію складу держвідомств, а значить, що там продовжує сидіти «стара гвардія»,
відтак, реформ (як потрібні у кожному закутку нашого держапарату) ми не бачимо.
Ну і, найвирішальнішим елементом, що допоможе наростити економічну міць, є
податкова й (відповідно) бюджетна політика – чим радикальнішим буде скорочення
податків (і бюджету), тим швидше люди відчують користь від Революції гідності,
держава – відійде від залежності від зовнішнього фінансування, а армія –
отримає кошти, такі необхідні на її модернізацію, так само як і бізнес активно
зможе долучитися до неї передовими оборонпромисловими іноваціями.