Ані США, ані ЄС не мають стратегії щодо України
17.02.2014 8:55:58
Автор:
valeriy.drotenko
Ніщо так не додає
перцю розбіжності у думках, що виникають по різні боки Атлантики, аніж
старомодна влучна лайка.
Однак, коли
Помічник Держесекретаря США Вікторія Нуланд об матюкала своїх ЄС-колег тим
відомим словом, вона, врешті, лише підкреслила й зробила публічним той факт, що
ані у Вошинґтоні, ані у Брюселі не мають стратегічного рішення щодо виходу з
кризи колишньої совєтської республіки.
З моменту виходу
Януковича (під тиском Росії, звісно) з важливого торгівельного пакту з ЄС, США
і ЄС боряться за вплив на результат.
Отой вислів
Нуланд, що просочився в інтернет, вочевидь, стосувався ЄС та його зволікання у
запровадженні санкцій (на пересування та фінансового характеру) проти
Януковича, що допомагало останньому придушувати демонстрантів.
Інша частина
розмови з послом США стосувалася того, на кого б з опозиційних лідерів зробив
ставку Вошинґтон у можливому перехідному уряді.
Тон Нуланд
нагадує книгу «Від раю та влади» 2003р., видану її чоловіком – істориком Робертом
Каганом, котра так засмутила багатьох у Брюселі висловом, що «Американці –
марсіяни, тоді як Європейці – венеціанці».
Іншими словами:
американці – мужики, європейці – слабаки. Американці беруть на себе і несуть
ношу відповідальності за безпеку в світі, витрачаючи зароблені тяжкою працею
долари на оборонку, а також слідкують за загрозами свободі й стабільності у
світі. Європейці ж є політично наївними, не бажають брати на себе ризик пролити
власну кров, та радо «падають на хвіст» американського військового захисту.
Теза Кагана,
проголошена в часи свіжої пам’яті про 11 вересня 2001, коли на часі була війна
в Іракові, була своєчасною тоді.
Десять років
потому, речі дещо змінилися. Американці вже не такі гордовиті після військових
кампаній в Іраку та Афганістані, де вони досягли початкових цілей – себто,
усунення від влади відверто ворожих правителів, - однак, посіяли тривалу
нестабільність.
Європейське ж
надання переваги дипломатичному підходові, державотворення та застосування «мёякої
сили» економічної співучасті вже не виглядають такими марними та ілюзорними,
хоч і не довели, що є більш ефективними.
Спільні цілі
В українському
випадку, Вошинґтон та Брюсель можуть розбігатися у тактиці, однак, ціль у них
одна, і жоден з них не розглядає можливості застосування сили.
І та, і та
сторона вірять, що українці мають бути вільними у виборі, з ким їм тісніше
інтегруватися економічно – з ЄС чи з Росією, - і цей не маю бути продиктовано
ззовні санкціями чи погрозами.
Обоє готові надати
свою частку у пакеті допомоги, щойно вималюється відповідність критеріям МВФ,
котрі Янукович, принаймні, дотепер, відмовлявся задовольнити.
Жоден з двох не
бажають «перебивати» запропоновані Путіним 15 млрд ані грантами, ані кредитами,
ані дешевим газом, щоб звабити Україну: по-перше, тому що мають свої фінансові
обмеження, по-друге, тому що обоє знають, наскільки корумпованою є Україна, і просто
побоюються, що гроші можуть потрапити не в ті руки.
Але, так само,
жоден з двох, схоже, не має реалістичного плану порятунку України, якщо Москва
раптом візьме Україну за горло, зажадаючи негайного погашення боргів перед
Росією та її монополією – Газпромом.
Обоє розуміють,
що Путіну Україна потрібна в орбіті Росії з претензією на відродження
Совєтського Союзу.
Обоє вбачають в
Януковичеві проблему, а не рішення, хоча європейці не вважають його таким уже
пішаком Москви.
ЄС-івці ще
плекають надію, що Янукович бажав би провести конституційну реформу та
дозволить провести чесні вибори в обмін на те, що йому та його оточенню
гарантуватимуть недоторканість та захист.
Дипломати
стверджують, що США прагнуть ізолювати Януковича, вірячи, що протестуючі можуть
домогтися його відставки, хоча й не заявляють про це відкрито.
І обоє можуть прорахуватися.
Імідж Москви
Декотрі посадовці
ЄС та експерти з НУО кажуть, що Янукович, на вимогу Путіна, може просто вичікувати
кінці Оліпіади в Сочі, котра закінчиться 23 лютого, щоб розпочати
повномасштабне придушення протестів українським спецназом, зачистивши вулиці
від протестувальників.
Єдине питання,
котре виникає з цього приводу у декотрих головах: чи готовий Путін, котрий так
тяжко й довго вибілював імідж Росії до Олімпіади, пожертвувати ним напередодні
того, як Росія прийматиме саміт Великої Вісімки у червні?
Групи опозиції
мобілізувалися скрізь по Україні – навіть на Сході, де електоральна база
Януковича, - тому будь-яка спроба придушення руху може призвести до серйозного
кровопролиття.
Цьому може
передувати закручування гайок у торгівлі з Росією та зростання військового
тиску на Грузію та Молдову, котрі також підписали Угоди про Асоціацію з ЄС.
Тим часом, Москва
тисне на Казахстан та Узбекистан, щоб ті приєдналися до її ЄвразЕСу, котрий, як
попереджають ЄС та Китає, протирічитиме глобальним торгівельним правилам. Як, в
принципі, не бажають того і самі центральноазійські республіки.
Дехто з радників
ЄС подейкують, що можливі й більш радикальні сценарії, згідно з якими Росія
може анексувати частину українського Криму, де у неї є військово-морська база у
Севастополі, та, можливо, відколювання російськомовної частини України.
«Чи втрутяться
американці, якщо таке станеться? Звичайно ж, ні», - сказав один
ЄС-високопосадовець, на умовах анонімності.
Не приховуючи
обурення з того, яким є ставлення Нуланд, посадовець також зазначив, що
українські протестувальники вимахували європейськими, а не американськими
прапорами, і просили про приєднання до ЄС, а не до НАТО. До речі, найбільшого
завзяття кампанія з вступу України та Грузії до НАТО набула в еру Буша, коли
Нуланд була послом США до НАТО.
Небажання ЄС
застосувати санкції до Януковича, його сімёї та силовиків частково пояснюються
гірким досвідом того, що введення подібних санкцій щодо Білорусі та Зімбабве не
призвели до скидання керівників.
Дехто в Брюселі
також побоюється, що це лише зажене Януковиче глибше в обійми Путіна.
Також, всередині
європейського табору є свій поділ: так, центральні та східні європейці, котрі
вже «наїлися» свого часу комунізму, жорсткіше наполягають на підтримці демонстрантів,
ніж французи, італійці та іспанці.
Однак, Хезер
Ґраббе, директор Європейської Інституту політики відкритого суспільства, котрий
займається підтримкою громадських організацій в Україні, вважає, що трансатлантичні
відмінності обмежуються різницею в годинних поясах.
«США бажають
швидкого політичного рішення, тоді як ЄС думає про те, як домогтися сталого
розвитку України на довготермінову перспективу», - сказала вона.
Обоє ризикують опинитися
безсилими перед подіями, котрі не контролюють, оскільки одним з висновків цією тримісячної
політичної кризи є той факт, що Путіну Україна потрібна більше, ніж ЄС чи США.
Редактура –
Дейвід Стемп.
Переклад –
Валерій Дротенко, inozmi.spilno.tv